Напишіть нам
Андрій Тараканов, Senior Unity Developer компанії Product Madness
Ми з IT recruitment agency Indigo продовжуємо розповідати історії наших земляків, які розвивають кар'єру в інших країнах — про можливості та куди ж без них труднощі. У першому випуску ми поспілкувалися з Анною Лавровою, IT Project Manager із Дубай. У другому звернулися до Андрія Тараканова, Senior Unity Developer компанії у сфері гейм-девелопменту, який вже пів тора роки живе і працює в Лондоні.
Андрію, чи були у вас сумніви, коли ви наважувалися на релокацію до Лондона?
Андрій: Особливих сумнівів не було. Бо давно хотілося переїхати до іншої країни. Завжди були побоювання, що не дадуть візу або не пройду тест на знання англійської, але вони не справдилися.
Чому ви обрали Англію?
Андрій: Моя дружина дуже хотіла переїхати саме до Лондона. Це, певно, і стало основним аргументом. До того ж я знаю мову, люблю Велику Британію, Лондон відомий великою кількістю робочих місць у сфері IT та високими зарплатами.
Як знайшли вакансію, яка згодом призвела до офферу? І як проходили співбесіди?
Андрій: Я випадково відкрив LinkedIn та побачив лист із пропозицією про роботу в Лондоні. Це був лист від Indigo Tech Recruiters. Після спілкування з рекрутером агентства та перевірки мого рівня англійської мені призначили співбесіду з головою рекрутингу з Лондона, де я мав шанс поговорити з нейтів-спікером. Після цього була співбесіда з головою розробки, а потім — технічне інтерв'ю з розробниками компанії, де було оцінено мої скіли як розробника. Всі кроки онлайн через Skype. Зазвичай кандидатам дають тестове завдання або призначають особисту співбесіду з перельотом до Лондона, але мені пощастило, мабуть, і я пропустив ці кроки. Співбесіди проходили в не дуже зручний час, оскільки різниця з Лондоном три години. Доводилося знаходити час серед дня чи пізно увечері.
Що для вас було самим складним при переїзді?
Андрій: Для робочої візи потрібно отримувати сертифікат про відсутність туберкульозу, який роблять в одній клініці, та скласти тест IELTS на знання англійської мови, який проходить кілька разів на місяць в одній із двох шкіл. Це зайняло у мене два місяці та було дуже стресовим. Після цього необхідно чекати своєї черги на подання документів в одному-єдиному візовому центрі два тижні, і результати ще три тижні. Було весело…
Також, по приїзді до Лондона, потрібно було шукати житло в стислий термін, відкривати рахунок у банку, реєструватися в поліції тощо. Перші три місяці я жив у Лондоні без дружини та дітей, облаштовувався.
До чого спочатку було найскладніше звикнути?
Андрій: Робочий процес був таким самим, як і в моїй попередній компанії в Києві (Андрій і до цього працював у сфері гейм-девелопменту — прим. ред.). Можливо, ціни на вуличну їжу, проїзд та оренду можуть бути дуже шокуючими.
А можете відзначити щось незвичне? Наприклад, інші українці-лондонці розповідали, що для них незвичайними стали тренінги з харасменту чи особливий фокус на командній роботі, а також особливості місцевого менталітету.
Андрій: Фокус на командній роботі є й у добрих українських компаніях, де мені пощастило працювати. Тренінги з харасменту - це швидше зобов'язання, компанії мусять їх проводити. Але у нас у компанії дружня атмосфера, то й подібних проблем поки що не виникало.
У робочому процесі мені особливих відмінностей не було. Хоча у Лондоні працівники захищені законами праці, і роботодавець зобов'язаний їх дотримуватися. А в Києві часто доводиться покладатися на доброчесність та слово честі. Один із цікавих спостережень: у Лондоні люди п'ють не менше, ніж в Україні, а може й більше.
Можу ще сказати, що туманність та дощовість Лондона перебільшена. Погода помірна. Немає яскраво виражених сезонів, але й опадів небагато, а цього року було неймовірно спекотно влітку.
На вашу думку, чи зацікавлені роботодавці Лондона у фахівцях з України? І якщо так, то які саме професії, рівень кваліфікації?
Андрій: Так, у гарних фахівцях зацікавленість завжди є. Наприклад, у нас у компанії працює та працювало близько десятка людей з України: програмісти, художники, аналітики, менеджери. Щоб претендувати на роботу в Лондоні, потрібно знати англійську на середньому рівні, мати багатий досвід та добре володіти навичками своєї професії.
Як на новому місці облаштовувалась ваша родина? Наприклад, як справи з садками-школами?
Андрій: Сім'я переїхала до мене за три місяці, коли я знайшов житло та облаштувався. Приємно здивувало, що освіта безкоштовна. Мій старший син вже ходить до школи щодня, хоча йому лише чотири. Садочки та інший чайлдкейр – 15 годин на тиждень коштом держави з трьох років, що теж дуже непогано. До школи беруть тих, хто живе ближче. Деякі сім'ї спеціально переїжджають ближче, щоб вступити до кращих, але ми так не робили. Оскільки у Лондоні багато іммігрантів, у школах з розумінням ставляться до процесу навчання дітей. Плюс добре, що діти дуже швидко схоплюють мову.
Якби зараз приймали рішення, чи переїжджати до Лондона, якою була б відповідь і чому?
Андрій: Я б і зараз переїхав до Лондона. Важко пояснити чому. Є шанс познайомитись з представниками різних культур, держав… Наприклад, у моїй поточній компанії працює багато цікавих людей зі схожими захопленнями.
Отже, наш другий герой розповів нам про те, як йому живеться і працюється в місті туманів, турботи про діток, високі зарплати та шокуючі ціни — Лондон. І плануємо продовжувати серію розмов — чекайте на нові розповіді наших співвітчизників, які знайшли професійне щастя в різних куточках планети.
діалог вела: Катерина Маєвська
Підписатися
Успіх! 