Чи добре там, де нас немає? Ми з IT recruitment agency Indigo вирішили звернутися з цим питанням до людей, з якими працювали над «закордонними» вакансіями та успішно поїхали шукати професійне щастя за обрій. З якими складнощами їм довелося зіткнутися та які можливості відкрити? Наша перша героїня – Анна Лаврова, яка вже кілька місяців працює на позиції IT Project Manager у Дубай, і люб'язно погодилася поділитися своїм досвідом.
Ганна: З одного боку, мені було легко ухвалити рішення, бо хотілося отримати перший серйозний досвід роботи за кордоном. До того ж коли я вперше побувала в Арабських Еміратах кілька років тому, мені дуже сподобався Дубай, і коли я повернулася додому, то говорила всім, що обов'язково переїду сюди. З іншого боку, було важко вибрати саму компанію.
Ганна: Вона була побудована практично з нічого. Я вважаю, що Дубай це вершина людського інтелекту. При першому візиті мене вразило все: метро без машиністів, монорейл, який з'єднує материкову частину з островом Палм Джумейра, насипні острови… Емірати об'єдналися лише в 1971 році, і за період, який коротший за людське життя, в пустелі, навіть без води, побудувати все це?... Шейх Зайд Аль-Нахайян, якого дуже люблять в еміратах, — це приклад найвищої майстерності лідера: він не лише об'єднав державу, а й повів за собою людей, переселив їх із пустелі до міста. А доки об'єднував країну та будував міста, у нього народилося понад 30 дітей. Справжній зразок тайм-менеджменту… Сьогодні Дубай – це місто, де можливо все.
Ганна: Я не шукала роботу – не лише за кордоном, а взагалі. Торік переїхала з Києва до Одеси й встигла поміняти два проєкти. У січні мені надходило багато нових пропозицій про роботу в інших країнах, але мені зовсім не хотілося переїжджати холодною зимою. Я поставила за мету переїхати туди, де тепло. І в лютому мене знайшло рекрутингове агентство – рекрутер запропонувала розглянути вакансію у Дубай. Причому, за її словами, дев'ять з десяти кандидатів не хотіли переїжджати сюди, а мені ця ідея, навпаки, сподобалася.
Ганна: Тривалі переговори – майже два місяці. На новому місці я нікого не знала особисто, було важко розібратися в організаційних моментах, оформленні документів. Наприклад, тут дуже складна процедура переїзду домашніх тварин — мені досі не вдалося перевезти свого кота, і ніхто не міг підказати, як це правильно зробити. Важко було зрозуміти, які документи потрібно перекладати, а деяких документів, які були потрібні за списком, взагалі не існує в Україні. В ОАЕ про тих, хто приїжджає, повинні знати такі речі, про які жодна інша країна навіть не запитає — зокрема, потрібно заповнити анкету з особистими питаннями (наприклад, імена, телефони, імейли всіх членів сім'ї). І багато інших нюансів — зокрема із щепленням. Думаю, компаніям варто створювати гайди для тих, хто переїжджає до Дубая — що треба знати та як діяти. Я не була до цього готова, багато в чому розбиралася самостійно.
Ганна: До спеки. Я досі не можу звикнути: за час, який я провела в Дубаї, температура не піднімалася вище за 50 градусів, але зазвичай це плюс 42-46 градусів при 100% вологості.
Ганна: У Дубай живе 89% експатів, і лише 11% — місцевих, і вони зазвичай працюють у держструктурах — міністерствах, поліції та інших установах, де не можуть працювати іноземці. Тобто експати майже не працюють з місцевими жителями, тільки з такими ж «понаїхавшими». Отже, більше відчуваються культурні відмінності не з дубайцями, а з тими, хто, як і ти, приїхав з інших країн.
У моїй компанії працюють люди з різних країн Європи, Азії, Африки. А мій бос — американка, і є нюанс, який відрізняє нас з нею від решти: це поняття «вбитись на роботі». В решті цього немає — на перше місце люди ставлять себе, і цьому треба вчитися. Ніхто не затримується на роботі, всі дотримуються обідньої перерви, а не просто швидко з'їдають щось прямо за комп'ютерами, як це часто буває в українських IT-компаніях. Якщо людина має дітей, потрібно зустріти маму в аеропорту, увечері призначено масаж, вона чітко знає свій пріоритет. При цьому до роботи ставляться дуже відповідально та роблять її добре. Інша особливість - мітапи: тут вони так само важливі, як і сама робота. В Україні на конференціях знайомляться зазвичай зі спікером, а між собою не дуже активно. Тут на будь-якому заході всі прагнуть перезнайомитись один з одним, інакше який сенс їх відвідувати?
Ганна: Що зустрічала я — як в IT-компаніях, так і інших, оплата складається з трьох частин. Перша — основна, base salary, відрізняється суттєво: наприклад, хтось може заробляти 10 тисяч дирхам, хтось 6000 дирхам, і так далі менше чи більше. Друга – housing allowance: це гроші, які виділяються на житло. Третя - витрати на транспорт, і тут можуть бути різні варіанти (наприклад, проїзний або гроші на оренду машини з водієм). Але якщо відбувається перегляд винагороди, змінюється основна частина.
Ганна: Не можу сказати, що саме з України роботодавці зацікавлені у фахівця в принципі. IT в ОАЕ розвивається дуже швидко, і людей не вистачає: тестувальників, розробників, PM-ів, дизайнерів усіх.
Ганна: Треба зробити три кроки.
По-перше — вивчити англійську. Хоча тут навіть не важливо, чи хочете ви працювати в Дубаї, Нью-Йорку, Парижі, Лондоні чи Гданську — якщо ви плануєте працювати в IT, без англійської — нікуди. Я веду онлайн-курси, і на першому ж занятті говорю — якщо ви не можете прочитати презентацію, краще прямо зараз забирайте гроші. Знання англійської на високому рівні — це «тавро» у хорошому розумінні, але, на жаль, фахівців з України, які добре володіють мовою, замало.
По-друге, вам потрібно бути помітним для людей з вашої індустрії. Як саме залежить від сфери, в якій ви хочете розвиватися. Якщо це IT, важливо бути помітним в Інтернеті — але не просто завести Instagram і постити свої фотографії у трусах, а проактивно заповнювати профілі в соціальних мережах, актуалізувати їх, писати пости, коментарі, наприклад, у тому ж LinkedIn.
По-третє, звісно, важливо знайомитися з людьми — як офлайн, і онлайн.
Ганна: Спочатку у мене майже не було очікувань, я дуже мало знала про те, куди їду – для мене це був великий експеримент. Знаючи, що буде так складно, я подумала б 20 разів… Але все одно погодилася. Наприклад, я не знала, що буде настільки складно знайти квартиру — причому коли ти її все-таки знайшов, проблеми тільки починаються. Потрібно дуже багато дозволів, паперової тяганини — тут ви не можете, як в Україні, просто знайти тітку чи дядька і заселитися, бо все легально. До того ж важливо чи вже мати, чи накопичити гроші, бо квартира оплачується так званими чеками, одразу за три чи чотири місяці. Я перші два місяці жила у готелях.
Мені подобається, що в Дубаї можливо все. Взагалі – все. Не важливо, чи вмієте ви керувати проєктами, стригти собак або робити манікюр. Приїхавши до Дубая, ви зможете робити це та заробляти у 20 разів більше. Тут дуже багато можливостей. Країна швидко розвивається, високий попит буквально на всіх. Потрібно тільки бути хорошим фахівцем, і бажано розмовляти англійською: можна обійтися і без нього — наприклад, у салоні краси з клієнтом поговорить адміністратор, але зі знанням англійської заробляють більше.
Я дізнаюся та роблю дуже багато нового. Познайомилася з людьми, яких не зустріла б більше ніде, причому найрізноманітнішими — від вченого, який приїхав сюди, щоб дослідити психологію соціальних груп, до стартапера, який знаходить нові способи відчинення вікон. Все залежить лише від вас. Як каже моя подруга — у Дубай тебе постійно штовхають. Але з кожним стусаном ти летиш усе далі.